Інтерв’ю з пам’ятником

Учорашній сон був незвичайним: я спілкувалася з пам’ятником Ернеста Гемінгвея. Це було інтерв'ю. Я сиділа з олівцем у руці, тримаючи на колінах блокнот для записів, і готувалася занотовувати кожне слово. Мармурове обличчя письменника оживили емоції. Деякий час я думала, що переді мною справжній Гемінгвей зі своєю вдачею репортера, рибалки, мисливця, любителя кориди. Холод пішов шкірою. Відчула, що лише зараз можу запитати про щось особливе. Іншої зустрічі не буде. Оточена містичною атмосферою, я почала розмову про таємне. Мова йшла про самогубство.

 

-       Для мене велика честь, містере Гемінгвею, розмовляти з Вами. Як часто прихильники Вашої творчості приходять поговорити або просто помовчати поряд?

-       Популярність виснажує, але... Я щасливий, що люди читають мої твори – це головне. Іноді сюди привозять багато дітлахів, у шкільній програмі яких написане незнайоме для них ім’я – Ернест Гемінгвей. Часом я дивуюсь, коли двоє маленьких очей допитливо заглядають з усіх боків, ніби хочуть переконатися, що цей Нобелівський лауреат не ворухнеться. Здається, пам’ятники вигадали для дітей. Для дорослих є книжки, картини, фотографії.

-       Часто книжка починається з біографії автора. Чому в кінці життя Ернеста Гемінгвея лунає постріл його улюбленої рушниці, який стає останньою крапкою?

-       Я почав захлинатися від думок, але слова були відсутні. Зі сльозами на очах і відчаєм у серці я визнав, що не можу більше писати, нічого не виходило... Життя скінчилося: не потрібні були ні друзі, ні зустрічі, ні безглузді дні... Я почав думати про самогубство.

-       Якось у розмові з іспанським письменником Ви сказали, що не розумієте, як людина може закінчити життя самогубством.

-       Цього не розуміє людина, яка не опинилася у безвихідному становищі. Тоді я справді не міг зрозуміти, як може людина добровільно піти з життя. Воно занадто прекрасне, щоб розлучитися з ним. Але моє життя перетворилося на пекло. Ні заспокійливе, ні лікарня, ні електрошок не змогли зупинити потік думок, які виснажували мою психіку. Слова Мері стали пустими...будь-які слова стали пустими...

-       Чому Ви не залишилися жити заради Мері?

-   Я не міг більше жити. Все про що я думав – це була моя мисливська рушниця і патрон, який припинить моє нестерпне існування на Землі. Я боявся. Самогубство потребує сміливості. Але чоловік не має права помирати у ліжку:  або у бою, або - куля у лоб.

-      Сьогодні дуже багато молодих людей закінчує життя самогубством. Що Ви можете сказати тим, хто збирається зважився на це?

-         Я не можу про це говорити.

-         Чому? Ви можете врятувати їх.

-         Я не можу їх врятувати. Я не міг врятувати навіть себе.

Останнє слово Гемінгвея розтянулося луною у просторі. Він зник. Я залишилася сама серед осіннього пейзажу. У повітрі кружляло відірване від дерева листя. У польоті воно здавалися ще таким живим, але падіння було неминучим.

    

Поряд з вимислом

було використано реальні цитати

і відомості з життя Ернеста Гемінгвея.

Анастасія Симуха

18.11.2004

Король простоти

Там на спаді стрімкому
на схилі гори 
на скраєчку безодні
позбиралися діти 
до чесної гри
під небом Господнім

 Євген Сверстюк, 1978

Традиційне свято Різдвяних Василів у Будинку вчителя. Знову портрет Василя Стуса у кутку, прикрашений вишитим рушником.  І вперше -  немає у залі головного режисера дійства. Пан Євген приязно посміхається нам з екрану. Квіти складають поруч. Змінився й незмінний вершник, талісман творчих вечорів Євгена Сверстюка. Нова картина написана Оксаною Плисюк. Бірюза випромінює світло. Здається, вершник на коні мчить з більшою швидкістю крізь час і простір. Можливо, на зустріч з Богом. Пам’ять оживає на вечорі-спомині 14 січня у Києві, священному місці для українського філософа. У місті-мрії, де віднедавна на Байковому цвинтарі спочиває тіло праведника Євгена поряд із зірками його небобратства: Василем Стусом, Олексою Тихим, Юрієм Литвином, Надійкою Світличною… З нами ж їхні світлини, їхні душі. 

 Євген Сверстюк. Великдень, Київ, 2014.

Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка. Стала собі щебетати, Господаря викликати...- діти з фольклорного театру "Дай Боже" принесли у залу радість та енергію життя. Віншування до Щедрого вечора завершилися піснею, яка нагадала присутнім про віддану любов до України, яку з дитинства мріяв захищати Євген Сверстюк. Святково вбрана малеча співала: «Україно, рідна мати, йдем за тебе воювати». Ці слова викликали щем у душі, зворушували.   

       

Як і звуки скрипки Віри Бондар. Прозвучало ангельське привітання Богородиці – музичний твір «Ave Maria». 

 

Василь Овсієнко, Олена Голуб, Валерія Андрієвська, Анастасія Симуха, Віра Бондар, Олександра Матвійчук. 14 січня 2015 року, Будинок вчителя, Київ.  

Віра завжди була бажаним гостем у домі Сверстюків. Дівчина згадує, що якось дорогою помітила незвичайну річ - на дереві біля будинку пана Євгена, немов горобці, сиділи коти! Займали "вакантні" місця на гілках, зручно вмощуючись одне над одним. «Коли в телефонних розмовах я запитувала: "Пане Євгене, ну, як там коти?». Він з  посмішкою у голосі відповідав: "Сидять!".  Аж якось, проходячи повз чарівне дерево, не побачила жодного кота! Питаю стурбовано: "Пане Євгене,  як же це? Де ж коти?".  А він мені, посміхаючись: "Ви засмутилися? Та вони ж у вирій відлетіли! Їм там тепло і затишно", - радісно розповідає Віра. Пан Євген, як мудрий психолог і талановитий публіцист, бездоганно володів словом і вишуканим почуттям гумору.

Євген Сверстюк. Київ, 1 листопада 2013.  

«Так тільки Євген, лиш Євген так один розмовляє — струмок повесняний чи плаєм нагірня вода», - писав Василь Стус, «лицар моральности і гідности». І називав Євгена Сверстюка «синонімом совісті». Уривки з листування поетів зачитав відданий друг пана Євгена, історик дисидентського руху Василь Овсієнко.  

Чаювання з нагоди 30-річчя повернення Євгена Сверстюка із заслання (Василь Овсієнко передає по колу кухоль). Будинок вчителя, Київ, листопад 2013. 

Прозвучала поезія «На щедрий вечір», «Літа чекання», «Сервантес» у виконанні Олени Голуб, авторки сценарію вечора, наповненого любов’ю.

Валерія Андрієвська (дружина пана Євгена), Євген Сверстюк, Олена Голуб. Спас на Совках, Київ, серпень 2013.  

«Уже якось само напрошувалося вписування Стуса в ряд українських Дон Кіхотів, і то — першим серед свого покоління. У моєму вірші «Сервантес», написаному в Кучинському лагері 36, є образ «дублений палімпсест». Водночас я не знав, що пише в Мордовському лагері Василь Стус, що назва його книги «Палімпсести», - згадував колись у статті Євген Сверстюк. Лицарі розуміли один одного без слів. 

 

Євген Сверстюк і Василь Стус, 1969. 

Вони обоє належали до тих, у кого, як кажуть британці, «тверда нижня губа» перед обличчям суворих випробовувань.  Вірш Кіплінга «Якщо..» Євген Сверстюк не просто переклав українською, він проживав його на досвіді. Кирило Булкін зачитав ці слова. 

Редьярд КІПЛІНҐ (в перекладі Євгена Сверстюка)

ЯКЩО…

Як вистоїш, коли всі проти тебе—

Упали духом і тебе кленуть, і

Як всупереч усім ти віриш в себе,

А з їх невіри також візьмеш суть;

Якщо чекати зможеш ти невтомно,

Оббріханий — мовчати і пройти

Під поглядом ненависті, притому

Не грати цноти ані доброти;

Як зможеш мріять —

в мрійництво не впасти,

І думать — не творити думки культ,

Якщо Тріумф, зарівно як Нещастя,

Сприймеш як дим і вітер на віку;

Якщо стерпиш, як з правди твого слова

Пройдисвіт ставить пастку на простих,

Якщо впаде все, чим ти жив, і знову

Зумієш все почати — і звести;

Якщо ти зможеш в пориві одному

Поставить все на карту — і програть,

А потім — все спочатку, і нікому

Про втрати й слова навіть не сказать;

Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили

Служити ще, коли уже в тобі

Усе згоріло, вигасло — лишилась

Одна лиш Воля — встоять в боротьбі;

Як зможеш гідно річ вести з юрбою

І з Королем не втратиш простоти,

Якщо усі рахуються з тобою —

На відстані, яку відміриш ти;

Якщо ущерть наповниш біг хвилини

Снагою дум, енергією дій,

Тоді весь світ тобі належить, сину,

І більше: ти — Людина, сину мій. 

Євген Сверстюк у редакції газети "Наша віра". Київ, листопад 2012. 

Співали Ігор Жук, Тарас Компаніченко, якому пан Євген за життя дякував за «козацький дух». Олеся Чарівна виконала акапельно пісню на слова Тараса Шевченка «Заворожи мені, волхве»( архівне відео). Сльози...

Олена Голуб, Тарас Компаніченко, Анастасія Симуха 

"Він ще не збирався помирати", -  журилася у розмові дружина пані Валерія. - Планував організувати вечір про Шевченка і Лєрмонтова". Ведуча Леся Матвійчук і Кирило Булкін зупинилися на творчості двох поетів, на «образі великого народу, що заговорив про себе на повний голос». Згадували Майдан, ініціативну групу «Першого грудня», до якої входив Євген Сверстюк разом з іншими моральними авторитетами нації.

Юрій Шухевич цілує руку Валерії Андрієвській (дружині Євгена Сверстюка). Будинок вчителя, Київ, 14 січня 2015.

«Світлі голоси життя» - так назвав свою нову книгу пан Євген. Її презентували також під час свята Різдвяних Василів. Віра Соловйова, директорка видавництва «КЛІО», сумувала, що так і не вдалося вручити книжку автору. Тетяна Кришталовська, яка редагувала тексти пана Євгена, висловила почуття багатьох: «Нам бракує його ледь усміхненого погляду, мудрого афористичного слова, таких властиво сверстюківських пауз, які він любив робити в мовленні, щоб ми замислилися над тим, що він нам каже, — погодилися або заперечили. Бракує тієї надзвичайної атмосфери, яку він мимоволі міг створювати навколо себе. Тішимося тим, що залишилося з нами його слово — як настанова, як заповіт, як символ незнищенності буття».

 
Рідні і друзі-учні Євгена Сверстюка. Київ, 4 грудня 2014.

Одну з таких настанов зачитала Олександра Матвійчук: "Життя треба творити кожен день. Бачити ранок у росі, небо і сонце на благословенній українській землі, яку все-таки Бог милував. Співати молитву із вдячності. І прибирати. Невтомно прибирати сміття на землі, в душі, в інформаційному просторі. Обнімімося, дорогі друзі. Ті, що живі, і ті, що відійшли, — ми всі сьогодні разом». 

Євген Сверстюк біля новозбудованого храму Різдва Пресвятої Богородиці на Совках. Київ, осінь 2015 року.

P.S. 1 грудня 2014 року помер мій Король. Молячись у церкві Різдва Пресвятої Богородиці на Совках поряд з людьми, які випромінювали світло, я подумала: "Якби в Україні була монархія, кращих правителів не знайти". Такі бувають лише у казках про честь і гідність, про мудре, добре і хоробре серце. Я дивилась на пана Євгена, його величну дружину пані Лілю і жалкувала, що у нас немає престолу для справжніх королів. Лише невидимий - у серцях людей, які в цей день відчули неймовірний біль втрати. Тішить, що у Бога немає мертвих, усі - живі. Хай живе мій Король! 

  

Творчий вечір Євгена Сверстюка "На святі надій". Національна філармонія України, Київ, 16 грудня 2008. 

З любов'ю, 

Ваша Симушка (Анастасія Симуха)