Повернення засяйного

 

Сорочка тріпоче - із білого болю-вогню,

струмує дорога - од білого-білого болю.

У білій як літо, у білій як спека сорочці

по білій дорозі вельможно товариш ступав

Василь Стус

На київських вулицях «облітав жовтий лист», а у Будинку вчителя витав дух радості. Євген Сверстюк з родиною запросив гостей на чай з нагоди 30-річчя повернення із таборів і заслання.

За виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву» у 1973 році відомий письменник і правозахисник потрапив за грати. З того часу вкотре почав облітати цвіт української інтелігенції.

Вечір розпочався зворушливо. Чарівна жінка при надії Віра Бондар заграла на скрипці з акомпанементом фортепіано. Лунало Адажіо Альбіноні.  

 

Настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці, протоієрей Валерій Копійка говорив про сіль землі – кращих людей, про їх духовний подвиг і жертву: «Для мене образ шістдесятників – це образ трави, яка проломлює камінь. Це виглядає чудом. Але це чудо творять люди».

Пан Євген із болем і сумом згадував тих, хто не зміг залишити свідчень про злочини епохи у 30-х роках, учасників дисидентського руху, що рано пішли із життя. «…Нині скликаю такими, як були, всіх вас живих, напівмертвих, померлих. Я вас любив і нічого не стерлось в наших слідах і у нашім минулім, що там вже сталося. Нині ми рівні – кожен лицем перед вівтарем честі», - поезію Євгена Сверстюка співала Олена Голуб:  http://www.youtube.com/watch?v=PSnXBBgd7LE

Наближувався час повернення Євгена Сверстюка із заслання. Несподівано знаходиться привід для хвилювання - столярний ніж, знайдений під час обшуку. Публіка у Будинку вчителя вперше на власні очі побачила доказ-привід і почула від пана Євгена, чим закінчилася історія з "липою": http://www.youtube.com/watch?v=5sXMQFZdevY

 

Найтемніша ніч була перед світанком. У потязі Пермь-Москва Валерії Сверстюк повідомили: "Вам все равно в Киеве не жить". Але диво сталося. Про нього розповіла дружина пана Євгена: http://www.youtube.com/watch?v=-Sob38GX2LQ  

 

Історик дисидентського руху Василь Овсієнко розповів про співзвучність сердець Василя Стуса і Євгена Сверстюка та віднайдені два листи 1979 року. У них Стус писав: «Я – це ти. Я в тобі кращий, ніж я в собі. Тож дай мені змогу вишвалятися. Знаєш, ти мені снився новорічної великої ночі. Для мене ти – синонім совісті, найвища найяскравіша зірка мого небобратства…». Євген Сверстюк відповів через 20 років перед Різдвом: «Базилеусе, ти привітав першим. Як і завжди потрапляєш першим. Поки там сперечалися, чи рукописи горять, ти писав на тій землі, що під ногами горіла. І Бог беріг. Дійшли навіть два твоїх вірші для мене у мій сивий день ласки. Отже, не доходять ненаписані листи – то напевно. Але твої довго, але доходять. Спасибі, Базилеусе. Вітаю тебе, як летючу зірку на тому березі». Пан Овсієнко зачитав вірш Василя Стуса.

Сорочка тріпоче — із білого болю-вогню,

струмує дорога — од білого-білого болю.

У білій як літо, у білій як спека сорочці

по білій дорозі вельможно товариш ступав

(в якому то часі, у віці котрому, у році?),

який він веселий, немов на весілля рушав.

Я стежив за ним, бо ж і сам я до нього належав,

бо й сам танцюристий і радісним оком зизив

по весях — над бані, а як городи — то над вежі,

тривожний і зичний, джерельного голосу пив.

Так тільки Євген, лиш Євген так один розмовляє —

струмок повесняний чи плаєм нагірня вода.

Кого він лишив? І на кого так довго шукає?

Яка ж бо прекрасна вродлива угналась біда?

Тюремнії друзі. В три ціпи нас чорт не змолотить,

дарма що узявся уже кривавицею тік.

Кого ж то несе ще, кого там зі злости колотить,

кому з них забіг аж кудись обережний язик?

У білій як літо, у білій як літо сорочці

по білій дорозі вельможно товариш ступав.

А я на тамтому, а я на тамтому аж боці.

І пан чи пропав? Але пан чи пропав? Чи пропав?

 

 

 

 

 

 

 

 

Перед нами стояв Євген Сверстюк. Усміхнений. У світлій сорочці. Як лицар без страху і догани. А в голові крутився фрагмент із документального

фільму Ірини Шатохіної "Українська мрія", де пан Євген говорить про cвій найбільший страх - втратити гідність. Чи не за це Василь Стус називав його засяйним?..

Фото, відео і текст Анастасії Симухи