«Підручники з історії України виявилися кращими, ніж я очікував»
12 жовтня 2012 р. у Центрі культури та мистецтва у Києві зібралися вчителі, щоб почути думку відомого публіциста, доктора філософії, колишнього дисидента та політв'язня Євгена Сверстюка про підручники з історії України, за якими навчаються сьогодні учні. За словами пана Євгена, підручники виявилися кращими, ніж він очікував. Стисла інформація про дисидентство, звичайно, не дає відповіді на всі запитання після розділу, однак спонукає до діалогу вчителя та учня, який сьогодні має можливість черпати інформацію з багатьох доступних джерел.
Серйозною помилкою на сторінках підручника з історії, відзначив Євген Сверстюк, було переплутати прізвище секретаря ЦК КПУ з питань ідеології за часів Щербицького Маланчука з Маланюком. «Маланчуки, медведчуки – це така категорія хворих людей, які відчувають ненависть до українського народу, – зазначив відомий публіцист, – Маланюк – прізвище Євгена, українського поета, публіциста, культуролога-енциклопедиста». На думку пана Сверстюка, перед друком розділ про дисидентство слід було віддати на редакцію Василю Овсієнку, «літописцю» і учаснику дисидентського руху в Україні.
Відповідаючи на запитання вчителів, що змушувало дисидентів після одного ув’язнення знову повертатися на зону, Василь Овсієнко зазначив, що ніхто не хотів у тюрму, однак для кожного дисидента честь і гідність була головною і «якщо величезні маси українців опустилися у своїй національній самосвідомості нижче нуля, то хтось мав закладати голову, щоб усі ми разом не пішли на дно». На жаль, так сталося із цвітом української нації: Василем Стусом, Аллою Горською, Валерієм Марченком, В’ячеславом Чорноволом…
Євген Сверстюк розповідав про час «політики, повернутої в минуле», про атмосферу переслідування, недовіри і мужності дисидентів, що були відважними успішними людьми, і відкрито будили почуття національної гідності, тягнулися до національної принциповості. «КГБіст запитав мене: «Ви думаєте, як Вас заарештують, у Києві не буде більше українців, не буде кому говорити українською мовою?». Я відповів: «Впевнений, що Ви говорите українською лише для того, щоб підслухати і випитати», – згадує Євген Сверстюк. За виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву» у 1973 році українського інтелігента засудили до семи років таборів і п’яти років заслання: «Мою книжку «Собор у риштованні» видали у Парижі. На допиті її поклали переді мною. Слідчий підняв в одній руці книгу: «Це Вам від них, – піднімаючи «вирок» у другій, – а це Вам – від нас», – згадував Євген Сверстюк з усмішкою.
На зустрічі вчителі мали унікальну можливість познайомитися з колегою, вчителем історії за професією, з живою легендою, учасником боїв проти гітлерівців та загонів НКВС, одним з останніх учасників Норильського повстання 1953-го, автором книги «…І гинули першими» Степаном Семенюком.
За словами Євгена Сверстюка, кожен учитель історії має бути людиною мислення, зацікавлювати учнів історичними постатями, книжками, роздумами. Коли сам був учнем, майбутнього публіциста найбільше надихали твори Свіфта, Екзюпері (особливо – «Військовий льотчик»), Гемінґвея, Ремарка, Кіплінґа. Тому, так само, як Антуан де Сент-Екзюпері, який став військовим льотчиком, щоб захищати те, що найбільше любив – свою Францію, Євген Сверстюк вирішив захищати свою Україну.
